Національний музей-заповідник "БИТВА ЗА КИЇВ У 1943 РОЦІ"

Культурний Донбас, або нове  народження Фенікса

Поїздка у Донецьку область почалась спонтанно: зателефонувавши до  начальника Управління культури і туризму ОДА Аліни Певної, послухавши її розповіді про розвиток культури в українському Донбасі, виникла шалена думка – а чого б не поїхати і побачити все на власні очі? І ось, рано вранці, ми на Хюндаї Інтер-сіті рушили до Краматорська.

Зазвичай, журналісти приїздять лише на фронт  і пишуть тільки  про військові будні  або про поневіряння місцевих жителів. Завдяки олігархічним ЗМІ  в свідомості українців Донбас – це кров, розруха, «ватники» і  героїчні військові, які захищають нас від сепаратизма. Про те, чим  живуть звичайні жителі українського Донбасу – ні слова!

А тим більш,  ми майже нічого не знаємо  про  культурне життя:  вважають, що  коли говорять гармати – муза мовчить. Все виявилось інакше: український Донбас піднімається зі згарища, розбудовує мирне життя і впевнено наповнює свій культурний простір чудовими акціями: наприклад, у Краматорську тільки цього року  до Дня музеїв  відкрили нову музейну  залу  -  виставку палеонтологічних артефактів  донбаської землі ( на базі приватної колекції Геращенко В.М.). Основні  експонати виставки: кістки мамонтів, численні черепашки, відбитки вимерлих організмів та різноманітні скам’янілості.  Гордість виставки  - це фотографія  відбитка голови  зародка чи то динозавра,  чи то мамонта. Його знайшли у 2012-13 рр. Це  надзвичайно унікальна річ, яка має привернути увагу всього наукового світу. Зараз  оригінал артефакту ретельно  вивчають міжнародні науковці, і якщо підтвердять справжність цього експонату, Донбас має шанс стати батьківщиною  маленького крамозаврика: саме так назвали цю краматорську знахідку.  

Як на мене, то Донбас сміливо можна назвати парком юрського періоду:  тут під ногами,  серед білосніжні крейдяних гір Донбасу, лежать рештки прадавніх тварин та  скам’янілих  дерев – надзвичайно дивовижні сліди  розвитку нашої планети.  А донбаські скам’янілі дерева – це унікальне диво світового ріння і рідкісне явище в масштабах всієї планети. У світі залишилось дуже мало місцин, де б зберігалися просто неба  кам'яні дерева – це в Арізоні у США і у нас в Україні. За приблизними підрахунками українським скам’янілим деревам 160-250 мільйонів років. Існують  екземляри які мають  діаметр до 1 метру в поперечнику. Цей геологічний пам'ятник природи розташований на території площею всього в 1 га і має величезну цінність. На сьогодні дружковські скам'янілі дерева - геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення. Знаходиться в Костянтинівському районі Донецької області біля міста Дружківка і селища Олексієво-Дружківка. Ця пам'ятка природи входить до складу регіонального ландшафтного парку " Клебан-Бик ".

Під час поїздки по Донеччині нас  підвозили до Клебан-Бику,  але в парк так і не пропустили: центральний в’їзду   перекриває блок-пост  українських військових, а сам парк, за словами місцевих жителів, замінований. Майбутня доля унікальної пам’ятки світового рівня не зрозуміла. Попередня влада  так і не зробила  це місце туристичною Меккою,  а необачні дії військових можуть привести  до втрати природної пам’ятки.

Довоєнний Донбас для багатьох українців - це російськомовні шахтарі  з «совковою» психологією, футбольна команда і головне лігво   Ахметова.  Інформацію про те, що в Донбасі  живуть нащадки українських козаків, що у селах вільно спілкуються і українською, і російською,  про те, що у Донбасі відроджують і підтримують українську культуру і традиції, проводять проукраїнські фестивалі і свята, популярні українські ЗМІ ганебно  обминали.   Про культуру чомусь замовчували і тепер замовчують, хоча в українському Донбасі і досі лунають народні пісні, проводяться народні  обряди, відбуваються українські весілля.

Цього року обласна донецька влада вже задумала  провести низку мистецьких акцій:  Свято ковалів, Парад Вертепів, Фестиваль «Червона Рута».

І музейне життя Донбасу не зупинилося, хоча  є певні проблеми: не вистачає фахівців, є неузгодження  з законодавством. Деяким музейним працівникам  не виплачується заробітна плата вже більше ніж 14 місяців. Але, музеї  функціонують, проводять заходи, виставки, працюють з відвідувачами і школярами.

Нам пощастило потрапити до унікального музею просто неба у с. Перелесне Донецької області. Це – єдиний музей народної архітектури і побуту Слобожанщини, який знаходиться на теренах Східної України.

На невеликій садибі, на 15 сотках, розміщена  і хата, і здоровенна клуня, і кузня,  і стовповий вітряк. Всім архітектурним експонатами понад 100 років. А в самому скансені  зберігається понад 2000  експонатв.  Музей є відділом Обласного художнього музею, який базується у Донецьку. Зрозуміло, що тепер у музейників у с. Перелесне нема  ні документації, ні рахунків, ні трудових книжок. Їхня саможертовність дивує: вони не тільки вберегли музей, але й продовжують  приймати відвідувачів, проводити майстер-класи з дітьми, робити виставки. Тільки за останні півроку вони зустріли понад 1,5 тисячі відвідувачів. І все це без копійки фінансування –  лише на  ентузіазмі і на любові досвоєї роботи.  Аліна Валентинівна Певна, начальник Управління культури і туризму ОДА, розказала, що зараз закінчується перереєстрація музею і вся заборгованість по зарплаті буде закрита.

У такому ж стані знаходяться і відділи Донецького обласного  краєзнавчого музею – працівники відділів, які знаходяться в різних районах області, вже   понад рік не отримують заробітну плату, але Віктор Андрусів - заступник Голови ОДА нас  запевнив, що питання щодо цих музеїв незабаром вирішиться.

За даними управління культури і туризму ОДА на  початок вересня 2015 року,  на території Донецької  області, підконтрольній українській владі, знаходиться 62 музеї: 10 краєзнавчих, 20 музеїв історичного профілю, 3 музеї художнього профілю, 31 музеїв інших профілів, серед них 2 музеї  інноваційної  форми.

До одного такого інноваційного музею, Клубу-музею Костянтинівського району, ми заїхали під час своєї музейної експедиції. Директор цього дивного клубно-музейного гібриду – Кілко Любов Вікторівна. Вона за довгі роки праці змогла зібрати 75-річну історію Костянтинівського району.  Активна, жвава, надзвичайно темпераментна організувала і клуб району, і виставку досягнень району, підібрала та видала архівні матеріали про життєдіяльність жителів району, відродила національні народні обряди,  і навіть організували новий музей-скансен української культури у с. Олександро-Калинове Костянтинівського району: тут представлена українська хата середини ХХ століття, у подвір’ї є і колодязь, і кам’яна клуня-школа, і навіть трактор з усім реманентом. Саме цей трактор і став підставою для організації цього музею. Історія організації музею нагадує детектив: у тридцятих роках, під час колективізації, до села Олександро-Калинове привезли новенький американський трактор. Він вірою і правдою працював на нивах Донеччини, але почалась війна. Колгосп евакуювали, а  трактор вирішили не забирати і залишити  просто неба. Механізатори обурилися і за день розібрали свого улюбленця: обмазали солідолом і  закопали. 4 вересня 1944 року Донеччина була звільнена,  5 вересня трактор відкопали і наступного дня  він уже  працював на полях району. Відпрацював трактор після війни ще 40 років і потрапив до музею історії Костянтинівського району.  Кілька років назад селяни попросили віддати свій трактор  назад до села. Любов Вікторівна поставила умови: робіть музей. І за півроку у селі виник музей  просто неба . Схід може отримати ще один скансен!

Ось така історія народження нових музеїв Донбасу.

Під час війна культура Донеччини  понесла втрати: до 2014 року у Донецькій області нараховувалося 140 музеїв – на сьогодні всього 62. Зараз  пошкоджено 3 народних музеї. Загальна сума пошкоджень – понад 400 тисяч гривень. Але на сьогодні  стоїть питання не тільки ремонтувати музейні приміщення, але й вдосконалити роботу музейних закладів.

Управління культури і туризму  Обласної Донецької адміністрації планує  проводити низку виставок, семінарів, тренінгових програм, залучити до роботи музеїв нових молодих фахівців, відновити зв’язок між культурними закладами області та іншими закладами культури України.

«До нас звернулися митці з Західної України, - розказує директор Музею історії міста Краматорськ Наталія Євгенівна Волошина, – і запропонували провести акцію братання заходу і Сходу. Вони привозять виставку картин. Для нас це зараз дуже важливий крок  – люди перестали боятися Донбасу». Наталія Волошина дуже болісно відноситься до подій, які відбуваються у Донеччині. Вона всіма силами пробує зберегти культурне надбання області – тому і виступила ініціатором проведення Всеукраїнського ковальського фестивалю «Ковальські сурми» у Краматорську 14 жовтня цього року, як продовження Фестивалю ковальства у Донецьку.   

Директор Художнього музею у м. Краматорську Орел Олена Олександрівна поділилася планами роботи  музею:«Наш музей має цікаву  колекцію художньої спадщини і має близько 2000 одиниць зберігання. Переважно це катрини українських художників Т.Яблонської, К.Трохименка, С.Шишка, М.Глущенка. У фондах музею зберігається  понад 140 робіт художників Республіки Казахстан.  Зараз ми готуємо каталог творів краматорських художників – сподіваємося видати каталог в кінці цього року». Олена Орел відмітила, що  Художній музей готовий надати площу для проведення виставок, різноманітних акцій, презентацій тощо.

Краматорськ – мирне  і привітне місто. Воно  радо зустрічає  щирих друзів і  підтримає гарні та сучасні проекти.

Давайте підтримаємо Донбас  і відкриємо для України   різноманіття  донецької культури!

Я щиро дякую   начальнику Управління культури і туризму Аліні  Певній  та головному  спеціалісту з охорони культурної спадщини Ємцеві Марині  за приємну зустріч і допомогу у написанні матеріалу.

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»