Музей "Битва за Київ у 1943 році"

МОЩЕННЯ ПІДЛОГ ПАЛАЦУ І. МАЗЕПИ У БАТУРИНІ

админ — Wed, 24 Jun 2015 21:33:06 GMT

Опубліковано у Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. Випуск 8 (Київ-Глухів, 2015), с. 133-144.

Володимир Мезенцев

МОЩЕННЯ ПІДЛОГ ПАЛАЦУ І. МАЗЕПИ У БАТУРИНІ:

КОМП’ЮТЕРНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

В статті на основі переважно археологічних джерел уперше розглядаються типи керамічних плиток та способи мощення ними підлог головної резиденції гетьмана І. Мазепи у Батурині. Публікуються комп’ютерні реконструкції цілих плиток та восьми конструкцій і орнаментів підлог та проводиться їх порівняльний аналіз. Аргументується версія про порівняно великі розміри, триповерховість, багатокамерність й виняткову пишність керамічного декору палацу.

Головна резиденція гетьмана Івана Мазепи на околиці м. Батурина Гончарівці мала надзвичайно багате оздоблення керамічними полив’яними різнобарвними і теракотовими деталями. Високохудожні пічні кахлі, керамічні плити з рельєфним Мазепиним гербом і монограмою та розетки, що прикрашали фасади палацу, вважаються цінними витворами декоративно-ужиткового і геральдичного мистецтва українського бароко. Вони досліджувались в працях Юрія Ситого, Лариси Виногродської, Володимира Мезенцева, Людмили Мироненко та Юлії Гутник [1].

Стаття уперше розгляне керамічні плитки від мощення підлог палацу Гончарівки. Автор зібрав і проаналізував ці матеріали, які масово знаходили в ході розкопок залишків гетьманської садиби у 2009-2014 рр. На таких археологічних джерелах, доповнених писемними повідомленнями, базується праця. В ній описані форми, розміри, колір поливи плиток й виділені їх типи. Автор статті та художник Сергій Дмитрієнко (Чернігів) опублікували тут свої гіпотетичні комп’ютерні реконструкції серії цілих плиток та способів мощення ними підлог в різних приміщеннях палацу (рис. 4-9). Також проводяться порівняння керамічних підлог Мазепиної вілли у Батурині та світських і культових споруд України XVII-XVIII ст. Залучені й зображення підлог будинків на українських гравюрах та іконах того часу.

Перед 1700 р. І. Мазепа побудував амбітний мурований палац на передмісті Гончарівці й переніс туди свою головну резиденцію з цитаделі фортеці Батурина (рис. 1, 2). Під час зруйнування міста російською армією у 1708 р. цей палац було пограбовано й спалено. Протягом XVIII–XX ст. місцеві мешканці розбирали руїни споруди на цеглу для перевикористання. До нашого часу дійшли лише розвали стін, фрагменти фундаментів та їх рови [2].

Розкопки решток палацу на Гончарівці почала експедиція Чернігівського національного педуніверситету ім. Т.Г. Шевченка (ЧНПУ) та Інституту археології НАНУ 1995 р. В 2003-2014 рр. їх з перервами продовжила Батуринська українсько-канадська археологічна експедиція [3]. Її очолюють директор Центру археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя при ЧНПУ Вячеслав Скороход, його заступник Юрій Ситий та автор статті (від канадської сторони). С. Дмитрієнко є співробітником Батуринської експедиції.

На основі археологічних даних, письмових джерел та малюнку руїн Мазепиного палацу в Батурині 1744 р., що зберігся у Національному музеї Стокгольму, дослідники відтворили його план, параметри, архітектурний дизайн та декор (рис. 1, 2). Основний підквадратний об’єм споруди (15 х 14,5 м) мав глибокий склепінчастий підвал з чотирма камерами близьких розмірів. З півночі до нього примикала цегляна прямокутна прибудова (12 х 5 м) зі сходами до підвалу, коридором та малою камерою. Разом із прибудовою довжина палацу становила біля 20 м і ширина 14,5 м.

Більшість дослідників і автор вважають, що палац Гончарівки був триповерховим з мансардою [4]. Разом з підвалом будинок мав п’ять ярусів. Вірогідно, на замовлення І. Мазепи, його спорудили і оформили в цілому за стилем центральноєвропейського бароко. Однак зовнішній західний убор палацу доповнили поліхромними глазурованими розетками, характерними для церковного й монастирського зодчества Києва XVII-XVIII ст.

Автор детально розглянув будівельну техніку, архітектуру і зовнішню орнаментацію вілли І. Мазепи у Батурині, їх походження та аналогії в кількох раніших публікаціях [5]. Спільно з С. Дмитрієнком він підготував гіпотетичні комп’ютерні реконструкції екстер’єру цієї споруди (рис. 2).

Ю. Ситий переконливо визначив, що її пічні кахлі та фасадні геральдичні вставки й розетки виготовили досвідчені кахлярі, запрошені гетьманом з Києва [6]. Дослідник відзначив, що глиняне тісто кахлів та плиток підлог палацу тотожне. Це вказує на їхне виробництво тими самими майстрами [7]. Очевидно, запрошені київські ремісники виготовили усі керамічні декоративні деталі будівлі з місцевої глини у Батурині. Тож, плитки і техніка мощіння підлог Мазепиної резиденції у його столиці відносяться до провідної школи архітектурної і художньої кераміки Києва кінця XVII ст.

Археологічні дослідження залишків прибудови до палацу в 2009 р. відкрили там сходи до підвалу, викопані у твердій материковій глині (рис. 1). Зверху сходинки були накриті товстими пласкими брусами, які вставлялись в отвори у прилеглій північній цегляній стіні прибудови. Вертикальні боки глиняних сходинок облицювали цеглою, поставленою на ребро [8].

Мощіння долівки підвального поверху палацу ніде не виявлено «in situ». Імовірно, воно було зроблено із звичайної чи шестикутної видовженої цегли. Багато уламків такої фігурної цегли знайшли серед решток споруди [9]. Цілу цеглу з долівки підвалу могли повністю вибрати навколишні мешканці разом з цеглою й забутовкою його стін і склепінь.

В ході розкопок заповнень котлованів палацу та сусідніх дерев’яних будинків маєтку І. Мазепи знайшли багато переважно побитих керамічних плиток. Вірогідно, вони є залишками мощіння підлог наземних поверхів його резиденції (рис. 3-9).

Найбільше представлені видовжені шестикутні товсті плитки товщиною 3-4 см. Дотепер знайдено тільки дві цілі плитки такого типу розмірами 30,5 х 13,5 х 4 см у 2010 р. та 28,6 х 12 х 3,8 см 2014 р. [10] (рис. 3). Їх торці трохи скошені донизу, як типово для товстих керамічних й кам’яних плиток підлог. Лицьова, ширша, поверхня таких плиток вкрита поливою. Деякі з них зберегли її первинний зелений колір, а на більшості глазурь обгоріла під час пожежі 1708 р. й змінила колір на темно-червоний, жовто-коричневий, сірий та чорний. Ці плитки підлоги разом з кращими декоративними елементами гончарівського палацу експонуються в Музеї археології Батурина.

2010 р. знайшли одну цілу керамічну квадратну плитку розмірами 17,6 х 4 см і таку саму з двома відбитими кутами (рис. 3). Вони мають схожі товсті навскісні бортики і поливу, попалену до сірого коліру [11]. За формою і габаритами ці квадратні плитки пасують до вищеописаних видовжених шестикутних, які явно складали навколо них з чотирьох боків. Тут надруковані комп’ютерні реконструкції теперішнього й первісного вигляду мощіння підлоги палацу плитками двох таких форм із зеленою глазур’ю (див. тип підлоги 1, рис. 4).

У 2009 р. поблизу котловану палацу знайшли цілу маленьку товсту трикутну плитку (8 х 7 х 3,4 см) з прямим кутом та скошеними боками. Її полива спеклась [12]. Схожі товсті трикутні плитки знайшли на Мазепиній садибі в 2010-2011 рр. [13]. Автор і Ю. Ситий переконані, що їх використали у типі мощіння підлоги 1 разом з описаними вище товстими плитками. Подібними малими плитками різних форм часто заповнювали проміжки між краями підлоги та стінами [14].

У 2009-2014 рр. серед решток палацу та навколишніх будівель і льохів знайдено значну кількість фрагментів тонких керамічних плиток підлоги товщиною 1,2-1,5 см (рис. 5-9). Їх торці прямі. Через тонкість і крихкість усі такі плитки побились. Дотепер не виявлено цілих зразків. Тому розміри тонких плиток відомі лише частково, а їхні форми відтворено з більшою чи меншою мірою припущення.

В 2009-2014 рр. знайшли чимало фрагментів тонких плиток 1,3-1,5 см завтовшки, прикрашених найбільш поширеною зеленою й рідкісною блакитною глазур’ю. Часто на ній помітні сліди пожежі 1708 р. На кількох уламках вціліло по два прямі краї (хоч не на всю довжину), які сходяться під прямим кутом [15]. Автор і С. Дмитрієнко гіпотетично реконструювали комп’ютерним методом одну цілу тонку плитку з блакитною глазур’ю як квадратну та первинний вигляд мощіння підлоги палацу такими плитками (тип 2, рис. 5). Плитки тої ж форми й параметрів з зеленою емалью та варіант мощіння ними підлоги цього будинку виділяємо як окремий тип 2а.

2011 р. знайдено великий фрагмент тонкої плитки (23 х 18-22,5 х 1,5 см) із залишками обгорілої, можливо, багатоколірної глазурі та частинами прямих граней з тупими кутами [16]. На основі детального обстеження уламку, С. Дмитрієнко гіпотетично реконструював комп’ютерною технікою цілу плитку як восьмикутну, вкриту зеленою поливою, а також комбінований дизайн мощіння такими плитками підлоги палацу (тип 3, рис. 6). На слушну думку дослідника, між октагональними плитками вставили малі квадратні чи ромбічні плитки жовтого або іншого світлого коліру емалі. Малі плитки таких форм ще не виявлені археологами на Мазепиній садибі.

У 2013 р. знайшли частину плитки з одною цілою стороною довжиною 22 см і товщиною 1,2-1,3 см. Обидва боки, що збереглись на 7,5-9,5 см до облому, утворюють з цілою довгою стороною прямі кути. Половина плитки вкрита світло-зеленою, салатовою поливою, а решта є теракотова (випалена глина без покриття) [17].

С. Дмитрієнко технікою комп’ютерного фотоколажу гіпотетично відтворив цілу двоколірну плитку близьку до квадрату. Нею можна викласти шаховий та всілякі лінійні й концентричні візерунки підлог (див. тип мощіння 4 і 4а, рис. 7). Ця унікальна плитка свідчить, що в орнаментації підлог палацу Гончарівки своєрідно поєднали глазуровані зелені й теракотові поверхні, а не обмежувались монохромними плитками.

В 2009-2014 рр. знайшли багато уламків тонких теракотових плиток. Подібно до тонких полив’яних плиток вони мають товщину 1,2-1,5 см. На одному значному фрагменті теракотової плитки з розкопок 2009 р. збереглась ціла сторона розміром 13,5 см, що, напевно, була її шириною. Неповна довжина цього уламку 14,5 см [18]. Правдоподібно, ціла плитка мала прямокутну витягнуту форму завдовжки приблизно 26 см.

Автор та С. Дмитрієнко підготували гіпотетичні комп’ютерні реконструкції цілої тонкої теракотової плитки та двох поширених прийомів мощіння підлог палацу такими плитками. Їх могли укласти прямими поздовжніми чи концентричними рядами та методом «у ялинку», як і цегляні кладки того часу (див. типи мощіння 5 і 5а, рис. 8).

Серед археологічних знахідок на Мазепиній оселі 2009 р. С. Дмитрієнко виявив незвичайну малу тонку неполив’яну плитку підлоги. Вона має форму близьку до трикутника, ввігнутого з усіх боків. Два її гострі кутові завершення відламані, а уціліла центральна частина має розміри 15 х 13,5 х 1,5-2 см [19]. С. Дмитрієнко технікою комп’ютерного фотоколажу відтворив цілу теракотову підтрикутну майже рівносторонню симетричну плитку та конструкцію підлоги палацу з таких фігурних плиток. За його задумом, вони оточували ще не знайдені здогадні великі круглі теракотові чи глазуровані плитки і заповнювали проміжки між ними (тип мощіння 6, рис. 9).

Проведене дослідження плиток від підлог палацу Гончарівки, знайдених у 2009-2014 рр., дозволяє виділити дев’ять типів таких керамічних деталей, різних за формами, габаритами та коліром поливи (рис. 3-9). Вище згадувалось, що у реконструйованих двох комбінованих варіантах мощіння підлог палацу гіпотетично використали проміжні малі квадратні (тип 3) та великі круглі плитки (тип 6), які ще не виявили археологи (рис. 6, 9). Тож, разом усіх відомих натепер типів плиток підлог резиденції І. Мазепи у Батурині є 11. Сподіваємось, що в процесі її подальших розкопок будуть знайдені два намічені та нові типи плиток.

Врахуємо, що у трьох відтворених типах мощіння підлог палацу (1, 3, 6) сполучили по два-три типи плиток (рис. 4, 6, 9). Таким чином, за дослідами знайдених натепер плиток, у цій споруді застосували щонайменш сім типів мощіння підлог. З додатком двох реконструйованих варіацій кладок підлог (підтипи 4а і 5а, рис. 7, 8) загальна кількість типів мощіння підлог у палаці була дев’ять. Таких похідних варіантів/підтипів від встановлених семи дизайнів підлог Мазепиної вілли могло бути більше. Але їх повне число неможливо обгрунтовано визначити на підставі лише відомих натепер плиток підлог.

У цій праці надруковано вісім найбільш вірогідних і обгрунтованих комп’ютерних реконструкцій типів і підтипів мощінь підлог палацу Гончарівки глазурованими й теракотовими плитками (рис. 4-9). Зауважимо, що тут не ілюстровані тонкі квадратні плитки із зеленою поливою та підлоги, складені з них. Однак у підрахунках загальної кількості типів плиток і способів мощіння підлог палацу включено цей тип 2а.

Наші висновки про 7-9 типів мощіння підлог у резиденції І. Мазепи в Батурині дозволяють вважати, що її наземна житлова частина мала не менше число кімнат, залів, сіней, комор, коридорів та інших приміщень. Як правило, у кожному приміщенні було мощіння підлоги одного типу (не рахуючи набірних декоративних поясів, що іноді обкантовували края підлог).

На нашу думку, на трьох поверхах з мансардою палацу знаходилось значно більше приміщень, ніж відомих натепер біля десяти типів мощіння його підлог. Ці та ще не відкриті конструкції підлог цілком могли дублювати чи варіювати в кількох світлицях, опочивальнях, вестибюлях тощо у будь-якій кількості. Не виключено, що в деяких господарських та побутових приміщеннях були цегляні й дерев’яні підлоги, які згоріли у 1708 р. Так, числа усіх приміщень палацу Гончарівки неможливо встановити зараз на підставі аналізу ще неповних археологічних даних про типи плиток підлог цієї споруди.

З підрахунків дизайнів підлог, складених з керамічних плиток, та приміщень наземної частини палацу ми вилучили п’ять нежитлових холодних камер, коридор і сходи у прибудові в підвалі (рис. 1). Як вказувалось вище, там, правдоподібно, влаштували цегляні підлоги.

Висновки про використання 7-9 типів мощіння підлог та не меншої кількості приміщень у наземній частині палацу І. Мазепи на Гончарівці протирічать поглядам деяких археологів про те, що він мав тільки один поверх з чотирма житловими кімнатами загальною площею до 100 м² та підвал того ж розміру і планування. Вони прирівнюють цю будівлю до здебільше одноповерхових склепінчастих кам’яниць з льохом, типових жител козацької старшини, споруджених і прикрашених за народною традицією [20].

Вищеприведені підрахунки варіантів мощіння підлог та приміщень у наземній частині Мазепиної вілли підсилюють версію автора про її триярусну вертикальну композицію, західнобарокову архітектуру й відмінність від відомих палат Гетьманщини (рис. 2). Подібно уявляють цей палац знані історики українського зодчества Володимир Ленченко (Київ) і Олег Іоанніссян (Державний Ермітаж, Санкт-Петербург), архітектори-реставратори батуринських споруд Володимир Косьяненко (Інститут УкрНДІпроектреставрація, Київ) і Жанна Райгородська (Київ), археологи Володимир Коваленко (ЧНПУ) і Р.М. Осадчий (Науково-дослідний інститут пам’яткоохоронних досліджень, Київ) та науковці Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині [21]. Дискусійні питання про архітектурне розв’язання, параметри, кількість поверхів та порівняння палацу Гончарівки розглядаються у попередніх статтях автора, які опубліковані у кількох випусках «Сіверщини в історії України» [22].

На нашу думку, товстими й тонкими плитками замостили саме різні поверхи наземної частини палацу, згідно точки зору про його багатоярусність. Аргументацію цього спостереження розширено нижче.

Можна гадати, що застосування великої кількості типів товстих і тонких глазурованих різнобарвних і теракотових плиток та варіантів мощіння підлог палацу Гончарівки було зумовлено різницею конструкцій і матеріалів перекрить, функцій, значення й багатства декора його приміщень та їх численністю. Спробуємо пов’язати відтворені типи мощіння підлог з деякими приймальними і покоєвими приміщеннями, військовими та державними установами палацу, відомими за писемними джерелами.

У нежитловому підвалі цієї споруди, перекритому склепіннями й замощеному, як вважаємо, цеглою, можливо, розмістили військову і особисту гетьманську скарбниці (рис. 1). «Скарбець» Мазепиної резиденції на Гончарівці згадується у Літописі Самійла Величка в повідомленні про наради гетьмана з полковниками й урядовцями там 1700 р. [23]. Документи Бендерської комісії з старшинської верхівки 1709 р. також свідчать, що до 1708 р. І. Мазепа зберігав військову та власну скарбниці у своєму «кам’яному будинку в Гончарівці» «задля більшої безпечности» [24].

Припускаємо, що підлогу першого, наземного, поверху основного підквадратного об’єму палацу склали з товстих видовжених шестикутних та квадратних плиток, вкритих зеленою поливою (тип мощіння 1, рис. 4). Таке важче мощіння там підтримували цегляні склепіння льоху. На першому поверсі міг знаходитись парадний зал для аудієнцій, нарад та бенкетів. Французький дипломат Жан-Казимир де Балюз в описі свого візиту до «замку...резиденції принца Мазепи», «господаря України», у Батурині 1704 р. згадує «зал його замку», увішаний портретами європейських королів і турецького султана [25].

Мабуть, вдвічі легші тонкі плитки призначались для підлог другого й третього ярусів та мансарди (рис. 5-9). За думкою В. Ленченка, яку поділяє автор, вони мали балочні перекриття, легші за склепіння [26]. На горішніх поверхах могли розміщатись приватні покої, опочивальні І. Мазепи та його дружини Ганни (†1702 р.), кабінет гетьмана, генеральна військова і особиста канцелярія, бібліотека й державний архів.

У листах до Мотрі Кочубей 1704 р. І. Мазепа згадує свій «покой мурований», цегляний палац на Гончарівці [27]. Царський указ 1691 р. зобов’язував зберігати генеральну військову канцелярію з державним архівом у резиденції гетьмана під його наглядом [28]. Ж. Балюз та гетьман на еміграції Пилип Орлик (1710-1742 рр.) захоплено писали про незрівняні книжкові скарби бібліотеки Мазепиного «замку» [29]. Минулого року провідний мазепознавець Тетяна Таїрова-Яковлева (Санкт-Петербурзький державний університет) видала вже другий том «Батуринського архіву» (службових і приватних листів та документів І. Мазпи), який вивезли з його столичної резиденції до Росії у 1708 р. [30].

Правдоподібно, в багато прикрашених гетьманських опочивальнях, кабінеті, приймальні, вітальні та інших мешкальних приміщеннях й названих вище військових і державних установах палацу підлоги склали з ошатних тонких плиток зеленої й блакитної глазурі та комбінованих плиток з полив’яною зеленою і теракотовою поверхнею (типи мощіння 2-4а, рис. 5-7). І. Мазепа та його дружина могли самі замовити набори і колір емалі цих плиток та фасони мощіння й орнаментації підлог.

У деяких світлицях, можливо, зробили паркетні підлоги, які згоріли 1708 р. разом з дерев’яними перекриттями. Розкішні візерунчасті паркети були окрасою численних королівських і магнатських палаців Речі Посполитої [31].

Дешевші керамічні плитки без глазурці (типи мощіння 5, 5а, 6) могли використати для опорядження підлог менш важливих і скромніше оформлених службових установ, кімнат для гостей та прислуги тощо (рис. 8, 9). Простішим з них було мощіння теракотовими тонкими прямокутними плитками, схоже на ординарну цегляну кладку (типи підлог 5, 5а, рис. 8). Як вже вказувалось, цегляні й дощані підлоги також могли настелити у поварні, коморах, коридорах та прибудові з дерев’яними сходами на верхні поверхи палацу. Нові археологічні дослідження решток Мазепиної резиденції у Батурині перевірять, доповнять й поточнять висловлені у цій статті висновки, спостереження та здогадки.

Конструкція і декор підлог споруд України та Польщі XVII-XVIII ст. ще мало досліджені. Спеціальних публікацій по цій темі нам невідомо. Студії російськими археологами форм, габаритів і полив’яного покриття керамічних плиток та систем мощіння підлог у церквах Московії XIV-XVII ст. показують, що вони явно відрізнялись від традиції такої архітектурної кераміки в Україні, Польщі та Західній Європі Нового часу [32].

Синтетичні праці з українського мистецтва та будівельної кераміки містять наступну коротку інформацію про матеріали підлог. У другій половині XVII-XVIII ст. в монументальному зодчестві центральної й східної України поширився спосіб влаштування підлог з укладеною «ялинкою» звичайної цегли, а також із керамічних плит квадратної, шестикутної та інших форм, товщиною до 3 см [33]. Вони відповідають формам товстих і тонких плиток та відтвореним типам мощіння підлог Мазепиної резиденції у Батурині 1, 2, 2а і 5а (рис. 3-5, 8).

Загалом в ранньомодерних замках, палатах, церквах і монастирях України дуже широко вживались керамічні глазуровані й теракотові плитки для складання підлог. Кам’яні підлоги були не характерні для Гетьманщини та Волині.

Наприклад, у замку князів Острожських XVI-XVIII ст. в м. Острозі Рівненської обл. використали ту саму комбінацію підлоги з товстих видовжених шестикутних та квадратних керамічних плиток, що реконструйована як достовірний тип мощіння підлоги 1 у палаці Гончарівки. Відміною першого лише було поєднання плиток двох кольорів поливи: жовто-коричневої та зеленої (рис. 10).

Подібну конструкцію підлог кінця XVII ст. виявлено у Троїцькому соборі (1675 р.) Густинського монастиря під м. Прилуками та в настоятельському корпусі XVI ст. Спасо-Преображенського монастиря у м. Новгороді-Сіверському на Чернігівщині [34]. Але керамічні плитки там не мають емалі, чи вона не збереглась (рис. 11).

Мощіння підлоги червоно-коричневими квадратними плитками, оточеними витягнутими шестикутними плитками, намальовано на іконі Благовіщення кінця XVI ст., що походить з іконостасу невідомої церкви з околиці м. Калушу Івано-Франківської обл. В зображенні підлоги і архітектури там відчувається вплив західної іконографії чи гравюри [35] (рис. 12).

У митрополичій палаті (1735р.) в Києві первісна підлога була з керамічних квадратних плит без глазурі [36]. Плитки підлог такої форми та прямокутні найчастіше зустрічаємо на зображеннях інтер’єрів світських споруд і храмів в українських барокових гравюрах та іконах [37]. Нагадаємо, що тонкі квадратні полив’яні плитки підлоги Мазепиної вілли ми реконструювали як типи мощіння 2 і 2а (рис. 5).

В ході перебудови Софійського собору 1037 р. у Києві коштом І. Мазепи на перетині XVII-XVIII ст. там настелили нову підлогу. Вона частково дійшла до нашого часу в центральній вівтарній апсиді храму. Підлога Мазепиного періоду складається з тонких (1,5-2 см завтовшки) плиток двох типів: круглої діаметром 21-22 см, вкритої глазур’ю білого, жовтого, синього і бірюзового кольорів, та менших підтрикутних плиток з півколовими вирізами, прикрашених зеленою поливою. Фігурні плитки оточують круглі плитки й заповнюють проміжки між ними [38]. Цю комбінацію плиток підлоги Софійського собору можна порівняти до відтвореного типу мощіння підлоги 6 палацу в Батурині, де підтрикутні плитки такої ж товщини облямовували здогадні круглі плитки (рис. 9).

Проте у більшості церков Києва та Лівобережжя, де збереглись підлоги кінця XVII-першої половини XVIII ст., форми керамічних плиток та колір поливи відмінні від таких матеріалів гончарівського палацу. Наприклад, там вживали плитки хрестовидної, круглої, ромбічної, трикутної, гексагональної та інших геометричних форм. В межах одного храму зустрічаються від одного до чотирьох типів цих плиток у комплексі та один-два способи мощіння підлог. Крім теракотових, там використали плитки з жовтою, брунатною і зеленою глазур’ю, які іноді поєднували. Такі підлоги кінця XVII—першої третини XVIII ст. відомі в Іллінській церкві ХІ ст. Троїцького монастиря у Чернігові, Миколаєвському соборі 1680 р. Крупицького монастиря біля Батурина [39], Микільській церкві 1695 р. в м. Глухові, Харлампіївській трапезній церкві 1714 р. Гамаліївського монастиря під м. Шосткою та Святодухівському соборі 1735 р. у м. Ромнах на Сумщині [40].

Під час ремонту Софійського собору в Києві за митрополита Рафаїла Заборовського (1731-1747 рр.) поверх підлоги Мазепиної доби у головному вівтарі настелили підлогу з неполив’яних великих шестикутних (гексагон) плиток зі сторонами 14,5-15 см і товщиною 2-2,5 см [41]. Плиток таких форматів не знайдено на маєтку І. Мазепи в Батурині.

На ранньомодерних українських іконах також бачимо багато малюнків будівель з підлогами, складеними з плиток інших форм та орнаментації. Наприклад, там часто зображено квадратні й прямокутні плитки з розмаїтими геометричними і рослинними мотивами, рідше—ромбічні, хрестовидні та іншої вигадливої форми плитки [42].

Блакитний колір емалі тонких квадратних плиток підлоги його палацу (тип мощіння 2) був дуже рідкісним. За винятком бірюзової глазурі круглих плиток підлоги Софійського собору Мазепиного часу, в інших спорудах Гетьманщини підлог цього коліру поливи не зустрічаємо. Там невідомо також восьмикутних (октагон) плиток та наборів з них підлог, подібних до реконструйованого типу мощіння 3 палацу Гончарівки (рис. 6). У пам’ятках зодчества козацької держави не знаходимо й плиток напів полив’яних—напів теракотових та складених з них шахових й лінійно-концентричних орнаментів підлог на кшталт відтворених нами типів мощіння 4 і 4а Мазепиної оселі (рис. 7).

Однак шаховий візерунок підлог бачимо на зображеннях цивільних і культових будівель у багатьох українських барокових гравюрах та іконах [43] (рис. 14). На іконі Стрітення першої половини XVIII ст. намальовано храм з підлогою, викладеною октагональними плитками з меншими квадратними вставками між ними (рис. 13). Ця ікона походить з іконостасу невідомої церкви на Київщині [44].

За попереднім порівняльним аналізом, усі реконструйовані дев’ять типів мощіння підлог батуринської резиденції І. Мазепи мають аналогії в конструкціях та декорі керамічних майолікових і кам’яних підлог архітектурних пам’яток Польщі, Німеччини та Італії XVI-XIX ст. [45]. Можна гадати, що досконалі київські майстри, котрих гетьман запросив прикрасити палац на Гончарівці керамічними деталями, на той час асимілювали деякі західні прийоми облаштування підлог. І. Мазепа міг також замовити зодчім і декораторам у комплексі із західнобароковою архітектурою для свого палацу перейняти модні зразки мощіння підлог від палаців, вілл і мансіонів можновладців Речі Посполитої чи Західної Європи XVII ст. Автор планує в окремій статті детально співставити типи плиток і дизайни підлог палацу Гончарівки та споруд Заходу доби Відродження й бароко.

Проведене дослідження типів мощіння підлог головної резиденції І. Мазепи у Батурині (до 1700 р.), спроби їх реконструкції та порівняльний аналіз дозволяють зробити наступні висновки.

Плитки та способи укладання ними підлог, як і інші полив’яні й теракотові оздоби цього палацу, належать до передової школи архітектурної і художньої кераміки Києва кінця XVII ст. Простежується також подібність конструкцій та орнаментації підлог палацу Гончарівки і споруд Польщі, Німеччини та Італії Нового часу.

Серед відомих будівель ранньомодерної України цей палац вирізняється найбільшою кількістю, різноманітністю та своєрідністю виділених там типів керамічних плиток та відтворених варіантів мощіння підлог (рис. 3-9). Це підкріплює версію про його порівняно великі для того часу габарити, багатокамерність, багатоповерховість та виняткову пишність оформлення. Він був самою великою і прикрашеною світською спорудою І. Мазепи, визначним твором палацового зодчества й керамічного декоративного мистецтва козацької держави.

Посилання

1. Ситий Ю. Гетьманські палаци Івана Мазепи в Батурині та деталі їхнього оздоблення // Гетьман Іван Мазепа: Постать, оточення, епоха: Збірник наукових праць. – К., 2008. – С. 266; Виногродська Л., Ситий Ю. Батуринська кахля.—Пам’ятки України.—2008.—№3.—С. 36-38; Ситий Ю., Мироненко Л., Декоративні кахлі з оздоблення нововиявленої споруди палацового комплексу Івана Мазепи на Гончарівці // Сіверянський літопис.—2010.—№4-5.—С. 11-15; Мезенцев В. Декор палаців І. Мазепи в Батурині за матеріалами розкопок 2009 р. // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. – Вип. 3. – К. – Глухів, 2010. – С. 155-161; його ж. Реконструкція та порівняльний аналіз керамічного герба І. Мазепи з декору його палацу в Батурині // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. – Вип. 4. – К. – Глухів, 2011. – С. 164-169; Мироненко Л. Реконструкція однієї кахляної печі з палацу гетьмана Івана Мазепи на Гончарівці // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи: Матеріали Х Міжнародної студентської наукової археологічної конференції (15-17 квітня 2011 р.).—Чернігів, 2011.—С. 143-145; Гутник Ю. Батуринські кахлі з геральдичним сюжетом // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи.—С. 57-61.

2. Див. посилання 5.

3. З 2001 р. проект історико-археологічного вивчення Батурина спонсорують Програма дослідження східної України ім. Ковальських при Канадському інституті українських студій (КІУС), Понтифікальний інститут середньовічних студій Торонтського університету та Дослідний інститут «Україніка» в м. Торонто у Канаді. Провідний історик Гетьманщини, колишній директор КІУС, проф. Зенон Когут є науковим керівником Батуринського проекту від канадської сторони. Роман та св. п. Володимира Василишини є щедрими меценатами археологічних досліджень Батурина. Розкопки цього міста та публікацію їх матеріалів підтримують субсидіями Чернігівська обл. держ. адміністрація, Ліга українців Канади, Ліга українок Канади, Союз українок Канади (Відділ ім. св. кн. Ольги), фундації «Прометей» і Кредитової спілки «Будучність», Українська кредитова спілка, український ресторан «Золотий Лев» в Торонто, Фонд кафедр українознавства при Гарвардському університеті та Український історико-просвітній центр у штаті Нью-Джерсі в США.

4. Див. посилання 5 і 21.

5. Мезенцев В. Про стиль архітектури палацу І. Мазепи в Батурині за рисунком 1744 р. та археологічними даними // Батуринська старовина. Збірник наукових праць, присвячений 300-літтю Батуринської трагедії. – К., 2008. – С. 217-230; його ж. Декор палаців І. Мазепи в Батурині за матеріалами розкопок 2009 р. – С. 151-161; його ж. Західні, українські та російські прийоми в архітектурі й декорі палацу І. Мазепи в Батурині // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. – Вип. 6. – К. – Глухів, 2013. – С. 220-232; його ж. Дискусійні питання про розміри, архітектурний тип та аналогії палацу І. Мазепи на Гончарівці // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. – Вип. 7. – К. – Глухів, 2014. – С. 26-36; Mezentsev V. Mazepa’s Palace in Baturyn: Western and Ukrainian Baroque Architecture and Decoration // Poltava 1709: The Battle and the Myth / Ed. S. Plokhy. – Cambridge, Mass. – 2012. – P. 433-448; Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю., Скороход В. Розкопки у Батурині 2012 р. Культура козацької еліти Мазепиного двору.—Торонто, 2013.—С. 12-14.

6. Ситий Ю., Мироненко Л., Декоративні кахлі з оздоблення нововиявленої споруди палацового комплексу Івана Мазепи на Гончарівці.—С. 13-15.

7. Щиро дякую археологу Юрію Ситому (ЧНПУ) за важливі консультації по матеріалам розкопок садиби І. Мазепи на Гончарівці.

8. Ситий Ю., Коваленко В., Мезенцев В. та ін. Науковий звіт про археологічні дослідження в охоронних зонах Національного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця” в м. Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської обл. в 2009 р. // Науковий архів Інституту археології НАН України (НА ІА НАНУ). – 2009.—Альбом ілюстрацій.—Т. ІІ.—Рис. 32-35, 52, 53.—С. 128-130, 142.

9. Там само.—Рис. 100, 102.—С. 181, 183; Ситий Ю., Мезенцев В., Скороход В. та ін. <

Гвардійці прийняли участь у виставці патріотичних плакатів «Захисти і повернись!»

vik — Mon, 22 Dec 2014 07:44:57 GMT

Гвардійці прийняли участь у виставці патріотичних плакатів «Захисти і повернись!»

В День святого Миколая організатори акції «Захисти і повернись!» передали гвардійцям, які перебувають в районі АТО, часточку родинного тепла.

В музеї української пропаганди на Троєщині стартувала виставка патріотичних плакатів. Мета заходу підтримати бійців, які новорічні та різдвяні свята зустрінуть в окопах в районі бойових дій.

«Концепцію плакатів розроблювали разом із психологами. Зокрема згадки про сімейний затишок є одним з вагомих факторів боротьби з пост бойовим синдромом. На передовій досить часто немає навіть мобільного зв’язку, щоб зателефонувати родині, а досвідчені солдати взагалі виходять на зв’язок вкрай рідко. Тому такі плакати – з дітьми та дівчатами нагадують, що боєць в першу чергу захищає своїх дітей, дружин, родини, – говорить ініціатор акції «Захисти і повернись!» Юлія Казмірчук. – Я сама мати трьох дітей і вдячна кожному солдату, що на війні. До речі, мої діти стали моделями для цих плакатів». За її словами декілька комплектів плакатів вже передали добровольчим батальйонам («Айдар», «Миротворець», «Київщина»), штатним підрозділам Збройних сил та Нацгвардії.

До акції підключились і представники самооборони Троєщини, які регулярно передають необхідні речі бійцям АТО. Вони зібрали чергову передачу з теплих речей, провізії. І разом з плакатами скоро відвезуть на передову. А представникам Національної гвардії самооборонівці передали електронні карти району АТО. Також готується програма коректування артилерії, вона, найближчим часом, також буде передана нашим бійцям.

Нацгвардійці щиро подякували усім небайдужим громадянам за підтримку армії.

«Часто баночка меду, дитячий малюнок, яскравий плакат, пара шкарпеток, переданих волонтерами солдату, мають більше моральне значення, ніж багатогодинні промови і мільйонні обіцянки, – відзначив представник Нацгвардії майор Євген Роженюк, – Душевне тепло рядових патріотів, їх реальна підтримка – головне! Саме тому ми переможемо».

майор Роман Герасіменко, фото з сайту «Музеї України»

http://vv.gov.ua/news.php?nid=6426&lang=ua

Юлія Казмірчук з акцією "Захисти і повернись!"- бійцям АТО

vik — Sat, 20 Dec 2014 13:01:22 GMT

Юлія Казмірчук з акцією "Захисти і повернись!"- бійцям АТО

Думаємо про хлопців на фронті... Волонтери зони АТО разом з кращим стилістом Східної Європи Юлею Казмірчук, бійцями Нацгвардії, фотомоделями, Самообороною Троєщини, активістами презентували акцію «Захисти і повернись!». Подарунки і яскраві плакати як моральна підтримка нашим бійцям, що будуть зустрічати Новий Рік в окопах.

Нині триває збір подарунків. Формуються гуманітарні каравани. Зроблені плакати для батів "Айдар", "Київщина" і "Миротворець", ЗСУ,Нацгвардії...

-Ми довго думали, як морально підтримати наших солдат на передовій! - ділиться ініціатор акції "Захисти і повернись!" Юлія Казмірчук, - Радилися з психологами. Вирішили зробити кілька яскравих фотосесії з красунями-фотомоделями, дітками. Проект підтримала заступник директора Музею укр пропаганди при журналі "Музеї України" Анастасія Самойленко, модель Настя, фотографи Роман Савосько, Людмила Мицик. Дружно взялися - все швидко і вважаю якісно зробили! Плакати вже передані на фронт. А ми думаємо про продовження акції!

Начальник гуманітарних караванів "Самооборони Майдану" Олександр Курза привіз до Музею на Троєщині великий мішок військових трофеїв - гільзи, частини Градів, осколки... Ми розширили експозицію про зону АТО. Між іншим, Сашко став заступником редактора нашого журналу "Нова Січ" і спеціальним кореспондентом в зоні АТО...

-За кілька годин на фронт вирушає наш черговий караван з ліками, теплими речами, новорічними подарунками, відповідно передамо і плакати від Юлії Казмірчук та активістів музею! - сказав О.Курза, - Ми раді такій продуктивній співпраці, увазі преси! Будемо сприяти у поїздках на фронт!

До музею завітали наші надійні друзі з Нацгвардії - керівник прес-служби Північного оперативного командування НГУ Євген Роженюк і учасник бойових дій, сержант 27 бригади НГУ Андрій Галашов. Гвардійці отримали у подарунок фірмовий комплект плакатів про Нацгвардію авторства арт-директора журналу "Музеї України" Юрія Неросліка, що нині воює у 92 бригаді НГУ під Щастям, роботи від Юлії Казмірчук...

-Часто, баночка домашнього меду, малюнок дитини, яскравий плакат, пара шкарпеток - переданих волонтерами солдатам, мають більше моральне значення ніж багатогодинні промови політиканів і мільйонні обіцянки! - відзначив майор НГУ Євген Роженюк,- Душевне тепло рядових патріотів, їх реальна підтримка - головне! Саме тому ми переможемо!

-Бійці вдячні звичайним людям, які від душі нас підтримують! - розповів сержант НГУ Андрій Галашов, - Аби не допомога селян Донеччини влітку, нам було б дуже важко! Вони зуміли налагодити доставку води, продуктів, хоча ризик для них був смертельним. Народ швидко зрозумів бандитську суть ДНР-ЛНР, і тепер любов до України, патріотизм є для них чимось природнім. Ніяких гасел! Лише добрі справи!

-Мобільна група Самооборони Троєщини планує виїзд в зону АТО десь 26 грудня! - зазначив координатор СТ Дмитро Бричок, - Веземо новорічні подарунки, ліки, продукти, плакати від нашого музею. Всі, хто може підтримати - телефонуйте (063) 610-03-66. Турбота про наших захисників - головне!

Заступник директора Музею української пропаганди, фотомодель і актриса Анастасія Самойленко подякувала всіх учасників акції, запросила на нові заходи. Між іншим, в Музеї вже є куточок батальйону "Айдар", першого комбата якого, а нині депутата, ми плануємо запросити в гості. Як і комбата "Миротворця". Але, то згодом.

Головне, наші захисники отримали до свят теплі плакати "Захисти і повернись!".

Вдячні керівництву Національної гвардії України, Самообороні Майдану, Самообороні Троєщини, команді Юлії Казмірчук, ТД "Радосинь", Деснянській РДА Києва за підтримку акції "Захисти і повернись!". Продовжимо!

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", директор Музею української пропаганди

Фото - Роман Савосько, Наталка Іванченко, Ростислав Тригуб, Людмила Мицик

в музеї у жовтні 2014...

vik — Wed, 29 Oct 2014 12:10:25 GMT

Барвистий світ художниці Майдану Асі Колос

vik — Wed, 16 Apr 2014 16:16:10 GMT

Барвистий світ художниці Майдану Асі Колос

З перших днів вона на Майдані. Свою громадянську позицію не приховувала, відкрито публікуючи свою майданну серію навіть у дні, коли діяли тоталітарні закони, за якими пропаганда "тероризму" каралася великим тюремним строком. Команда Музею плакату України постійно публікувала роботи мисткині у ті важкі дні.

Офіційна презентація революційних робіт Асі Колос у журналі "Музеї України" відбулася 17 лютого 2014 року...

Можна сказати, що саме Майдан повністю змінив стиль А.Колос. Її творчість набула зовсім іншого наповнення, забуяла яскравими патріотичними кольорами, сягнувши через інтернет у десятки країн світу.

Ми вважаємо її роботу Небесна сотня однією з кращих...

Ася Колос дієво підтримала створення першої виставки "Плакати Майдану" Музею плакату у Нацмузеї в Пирогові. Передала кілька своїх робіт. Приїхала на відкриття. У ті дні околицями Києва ще блукали здичавілі залишки банд тітушок, виставку посиленно охороняла Самооборона.

Час був страшний і прекрасний.

Нині Майдан відійшов з головних подій стрічок новин. Йде битва за Донбас, болить Крим...

Ті бурхливі події стали історією, яка, у тому числі складається і з картин талановитої художниці...

Ася Колос народилась у м. Києві в сім’ї архітекторів.

Батько, Бавіловський Валентин Костянтинович, член Національної спілки архітекторів України, Заслужений архітектор України.

Мати, Колос Ганна Сергіївна, член Національної спілки архітекторів України.

Ася Колос продовжує традиції свого дідуся, всесвітньо відомого художника-бойчукіста Сергія Григоровича Колоса. Сергій Колос з 1925 по 1930рр. – професор художнього інституту. За монографією Сергія Колоса «Українське народне мистецтво» і нині навчаються студенти творчих вузів України.

З 2006р. заснована премія імені С.Колоса, за досягнення в галузі декоративно-прикладного мистецтва, яка вручається кращим митцям м.Києва.

Ася Колос 1996р. Закінчила Українську академію мистецтв. З 1999р. член Національної спілки художників України.

З1989р. А.Колос приймає участь у Всеукраїнських, Міжнародних та міських виставках. Має багато персональних виставок: «Весняні враження» - галерея «Золоті ворота», «Калейдоскоп» - Український дім, «Барвистий спалах» - галерея «Акварель», «Квітневі роздуми» - Національна медична бібліотека, «Весняні враження» - Російський центр науки та культури, тощо.

А.Колос працює у багатьох техніках, як то: живопис, графіка, гобелен. Виконаний за ескізом Асі Колос гобелен «Нагороді верба рясна» у 1989р. був придбаний Міністерством культури України і згодом презентувався на багатьох виставках, як на Україні, так і за кордоном.

Робота А.Колос «Осінні квіти! Знаходиться у фонді Російського музею м.Києва.

Велика кількість робіт А.Колос зберігаються в галереях та приватних колекціях України, Європи та Америки.

Нині кілька робіт А.Колос доступні до вільного доступу лише в Музеї плакату України у Тернопільській садибі Сучасного села Національного музею народної архітектури та побуту України в Пирогові. МПУ при журналі "Музеї України", члени легендарної плакатної сотні, наші інтернет-ресурси всіляко підтримують А.Колос.

Хоча, ми не розуміємо, чому на рівні Мінкульту ще не ініційована потужна виставка художників Майдану у музеї Національного рівня десь в центрі столиці? Адже, ці творці стали передовим загоном суспільства, які зробили все для перемоги Майдану, графічно донесли його ідеї до світової спільноти. Таке враження, що у кадрових інтригах, революційних художників барикад просто забули...

Нагадуємо!

Журнал "Музеї України" просить Голос Майдану, який став Міністром культури України, хоча б просто зібрати тих художників, поговорити, порадитися, дійсно організувати виставку... Хоча б почути одне одного. І побачити.

А творами Асі Колос поки що можна насолоджуватися лише в інтернеті. Що теж добре.

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", директор Музею плакату України

Національний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році»

vik — Mon, 14 Apr 2014 00:52:08 GMT

Національний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році» — музей присвячений Київській стратегічній наступальній операції 1943 року. Підпорядкований управлінню культури Київської обласної державної адміністрації.

Розташований на околиці села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області. Директор — Іван Петрович Вікован.

Створений музей постановою Ради Народних Комісарів України і ЦК ВКП(б) „Про створення музею-заповідника «Поле битви за Київ»“ № 425 від 20 березня 1945 року.

14 травня 2008 року указом президента України Ющенко В.А. № 437/2008 державному музею-заповіднику «Битва за Київ у 1943 році» надано статус національного

За час існування його відвідало понад 10 мільйонів чоловік з 85 країн світу.

В музеї постійно створюються стаціонарні та пересувні виставки. На території музею щороку відбувається ряд акцій по вшануванню пам'яті героїв Битви за Дніпро, мітинги, зустрічі ветеранів, прийняття присяги тощо.
До історико-культурного комплексу входять:

Заповідна територія площею 8 гектарів, де збережено 650 метрів ходів сполучення, бліндажі, командно-спостережні пункти командуючого 1-м Українським фронтом генерала армії Миколи Федоровича Ватутіна, командуючого 38-ю армією Кирила Семеновича Москаленка, члена військової Ради фронту генерал-лейтенанта Микити Сергійовича Хрущова, командуючого 3-ю гвардійською танковою армією Павла Семеновича Рибалка;
Зразки бойової техніки часів війни;
Пам'ятник-музей визволителям Києва;
Діорама «Битва за Київ. Лютізький плацдарм 1943 рік.». Відкрита 5 травня 1980 року. Розміри полотна 29 Х 7. Автор М. С. Присєкін[1].
меморіальний комплекс у центрі села Нові Петрівці;
Музей-діорама площею 1100 метрів, в якому знаходяться експозиційні зали і експонується полотно діорами.

Експозиція музею розповідає про події осені 1943 року, форсування Дніпра і створення Лютізького плацдарму, хід Київської наступальної операції.

У фондах музею є археологічні, етнографічні, фалеристичні, нумізматичні збірки, вироби художнього промислу, твори живопису, скульптури, фото і документи часів Великої Вітчизняної війни.