Середа, 20.09.2017, 08:34 | Вітаю Вас Гість

Національний музей-заповідник "БИТВА ЗА КИЇВ У 1943 РОЦІ"

Головна » Статті » Мої статті

Захист культурної спадщини України в умовах військового конфлікту у Криму

Захист культурної спадщини України в умовах військового конфлікту у Криму

10149913_433284966806194_484261782_nПро події у Криму загальновідомо і немає необхідності їх переказувати. З огляду на ці події слід привернути увагу до питання правового захисту збереження культурної спадщини в цих умовах. Враховуючи, що це військовий конфлікт, то мова йде про правовий захист на підставі вимог міжнародних документів. Охорона національної історико-культурної спадщини – це обов’язок української держави не лише перед своїми громадянами, а й перед світовою спільнотою.

Першим міжнародним документом з охорони культурних цінностей став Договір щодо охорони художніх та наукових закладів та історичних пам’яток, так званий Пакт Реріха від15 квітня 1935 р.. Він заклав основи законодавчого забезпечення охорони пам’яток у випадку військового конфлікту на міжнародному рівні.

4 листопада 1946 р. було створено United National Educational, Scientific and Cultural Organization (UNESCO) – Організацію Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), яка є міжнародною міжурядовою організацією, спеціалізованою установою ООН.

Діяльність ЮНЕСКО щодо культурної спадщини зокрема охоплює сфери стосовно збереження та відродження матеріальної і нематеріальної культурної спадщини, сприяння поверненню втрачених культурних цінностей країнам їхнього походження.

Важливою функцією ЮНЕСКО є її нормотворча діяльність.  Розроблено 22 міжнародні конвенції та багатосторонні договори, а також 34 рекомендації і декларації, що регулюють міжнародну діяльність у сферах освіти, науки, комунікації, обміну та збереженню культурних цінностей.

Україна є членом ЮНЕСКО з 12 травня 1954 р. та ратифікувала значну кількість міжнародних документів щодо охорони пам’яток. Координацією співпраці національних інституцій з ЮНЕСКО покладено на Національну комісію України у справах ЮНЕСКО – міжвідомчий орган при МЗС України, створену Указом Президента України 26 березня 1996 р.

У 1992 р. з метою заохочення приєднання країн до Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, прийнятої ЮНЕСКО 1972 p., та більш ефективного її застосування був створений Центр всесвітньої спадщини. Основним завданням Центру є вироблення комплексного підходу до збереження культурної й природної спадщини, що має визначне універсальне значення, відповідно до директив, прийнятих Комітетом всесвітньої спадщини та Генеральною асамблеєю країн-учасників конвенції.

Основними міжнародно-правовими документами ЮНЕСКО щодо охорони культурної спадщини у випадку збройного конфлікту є в Гаазька конвенція із захисту культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 року, ратифікована УРСР у 1957 році.

Після двох світових воєн проблема збереження культурних цінностей у випадку збройного конфлікту була першочерговою. Ці питання, власне, і були врегульовані Конвенцією. Було визначено поняття культурних цінностей і задекларовано положення щодо їхнього захисту, що включає охорону і повагу.

Подальший розвиток міжнародного законодавства з охорони культурних цінностей врегулював і таке важливе питання як ввезення, вивезення та повернення культурних цінностей.

14 листопада 1970 року в Парижі Генеральна конференція ООН з питань освіти, науки і культури прийняла Конвенцію про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності. Конвенцію ратифіковано із заявою Указом Президії Верховної Ради України від 10 лютого 1988 р.

Особливого значення для збереження і охорони культурних цінностей набуло підписання Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. Дану Конвенцію було прийнято в Парижі Генеральною конференцією ООН з питань освіти, науки і культури, що зібралась на свою сімнадцяту сесію 16 листопада 1972 року. Ратифіковано Указом Президії Верховної Ради України 04 жовтня 1988 р.

Зазначена конвенція розділила “культурну” і “природну” спадщину та зазначила, що сторонам належить визначити й розмежувати різні цінності, які перебувають на їхній території, а також передбачила особливості створення і функціонування Комітету всесвітньої спадщини – Міжнародного комітету з охорони всесвітньої та природної спадщини, який своєю діяльністю забезпечує складання списку найвизначніших пам’яток світової культури та списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою.

Значення Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини полягає у систематизації міжнародного співробітництва в галузі охорони історико-культурних надбань. Під міжнародною охороною всесвітньої культурної та природної спадщини, зазначається у Конвенції, слід розуміти створення системи міжнародного співробітництва і допомоги для надання державам – сторонам Конвенції підтримки в зусиллях, спрямованих на збереження спадщини.

При Організації Об’єднаних Націй з питань освіти,  науки і культури засновано  Міжурядовий  комітет  з  охорони  визначної культурної   і   природної   спадщини   загального   значення,  що називається “Комітет всесвітньої спадщини”. Комітет складає список цінностей культурної  і  природної  спадщини під назвою “Список всесвітньої спадщини”, які на  його думку,  мають видатну універсальну цінність відповідно до встановлених критеріїв.

Коли цього вимагають обставини складає  список цінностей  всесвітньої спадщини, яки перебувають під загрозою знищення або руйнування для їх врятування під  назвою “Список всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою”. До цього  списку можуть   бути  внесені  тільки  цінності  культурної  і  природної спадщини,  яким загрожують серйозні  й  конкретні  небезпеки,  у тому числі і небезпека збройних конфліктів.

Список об’єктів всесвітньої спадщини UNESKO, які отримують особливий охоронний статус ведеться і постійно поповнюється з 1978 р. Включення до списку дає додаткові гарантії збереження і цілісності підвищує престиж територій і управляючих ними установ. Статус об’єкта сприяє розвитку культурного туризму. У разі конфліктних ситуацій дозволяє залучити міжнародну економічну і політичну допомогу експертів UNESKO. Станом на 2013 р. у списку значилося 962 об’єкти. В Україні налічується 5 об’єктів Всесвітньої спадщини – 4 культурних – Київський Софійський собор, Києво-Печерська лавра, ансамбль історичного центру Львова, пункти геодезичної дуги Струве, резиденція Буковинських митрополитів і один природний – букові праліси що тягнуться від Українських Карпат через Словацькі – до Німеччини. У 2013 р. до цього списку внесено Херсонес Таврійський, який відтепер перебуває в управлінні російської держави.

Україна може пишатися своєю історико-культурною спадщиною. На державному обліку нині перебуває понад 140 тисяч об’єктів історико-культурного значення. Україна повинна негайно вимагати та домогтися перевезення культурних цінностей з Криму, безпека яких не гарантується.

Питання збереження культурних цінностей повинно розглядатися під міжнародним контролем. З цією метою Україна за сприяння Генерального директора Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури або за своїм розсудом повинна запропонувати російській стороні скликати нараду представників властей, на які покладено захист культурних цінностей, можливо на нейтральній, належним чином вибраній території та укласти спеціальні угоди з усіх питань, які врегулюють статус культурних цінностей Музейного фонду України.

Що слід зробити? Безперечно, скласти списки культурної спадщини які знаходяться у кримських музеях та з’ясувати історію їх походження та правовий стан. Це нелегке завдання виходячи з того, що в Україні немає цілісної системи обліку музейних предметів, а облік ведеться кожним музеєм окремо.

Не слід забувати і про історію створення самих кримських музеїв, адже багато з них створені у повоєнний час і утримувалися за кошти України, а отже, це є підставою для постановки питання про юрисдикцію музею. Навіть про залишення музеїв у сфері управління України, можливо спільного управління. Така практика існує між Росією, Україною, Білоруссю та Німеччиною при утриманні Музею капітуляції у Берліні.

Головне  –  ставити питання про захист  культурної спадщини України в Криму на державному рівні із залученням міжнародних організацій.

 

Віктор Карпов, кандидат історичних наук,

член Міжнародної ради музеїв ЮНЕСКО

Категорія: Мої статті | Додав: vik (02.04.2014)
Переглядів: 124 | Теги: Захист культурної спадщини України | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [194]
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0