Середа, 22.11.2017, 05:02 | Вітаю Вас Гість

Національний музей-заповідник "БИТВА ЗА КИЇВ У 1943 РОЦІ"

Головна » Статті » Мої статті

Українці Донщини у боротьбі з нацистами.

Українці Донщини у боротьбі з нацистами.

В історії, як і у житті, неможливо розмальовувати події лише двома кольорами – білим та чорним. Життя складне і багатогранне. І ті, хто намагаються нам показати, що у минулому все було просто і зрозуміло – відверто брешуть задля якоїсь своєї користі. У попередньому розділі цієї праці я розповідав про колабораціоністів, яких немало виявилося на Донщині в роки Другої світової війни. Тепер розповім про тих героїв, які воювали проти нацистів у лавах радянської армії, адже серед них було багато українців.

Найбільше місто краю, Ростів, було узято німцями вже 21 листопада 1941-го року. Це справило на Сталіна неабияке гнітюче враження, адже німці були на Дону в той час, як головні їхні сили рішуче проривалися до Москви. Радянські війська отримали суворий наказ, не зважаючи на можливі утрати, відбити від супротивника чільне місто Донського краю. Важким, нелюдським зусиллям цей наказ було виконано – 29 листопада Червона Армія повернулася у Ростів. Це була перша велика перемога Радянського Союзу – ніколи до того радянським військам не доводилося визволяти таких значних промислових центрів у цій війні. Але кардинального становища на фронтах ця офіра не змінила – бо на Дону у німців воювали в той час лише допоміжні сили, відволікаючи радянську армію від головного німецького удару на Москву. В цей важкий час, великої любові серед радянських вояків набула проста, але зворушлива пісня про ці події – «Ростов-город», найпопулярнішим виконавцем якої став Георгій Виноградов. В літню кампанію 1942-го року, а саме 24 липня, радянська армія знову залишила Ростів, але ця пісня залишилася в пам’яті народу як згадка про перші, непевні ще перемоги, і увійшла до золотого фонду радянської естради. Слова до цієї пісні написав Анатолій Софронов, колишній робітник місцевого заводу «Ростсільмаш», син начальника харківського поліцейського управління часів Російської імперії. Автор музики – Матвій Блантер, єврей з української Стародубщини.

Георгій Виноградов «Ростов-город».
http://www.sovmusic.ru/m/rostov.mp3

Багато українців Донщини воювало на різних фронтах проти нацистів. В одному невеличкому селі Олександрівка сучасного Озівського району, що розташоване на річці Мокра Чубурка на самому кордоні з етнічною Кубанню, народилося три герої Радянського Союзу цієї війни, і всі вони були українцями – Дмитро Бойко, Микола Клименко і Василь Черненко, і всі вони щасливо пережили це лихоліття, та живими повернулися на батьківщину.
-
Бойовий льотчик Василь Черненко.
-
Бойовий льотчик Василь Черненко.
-
Найбільш уславленим радянським військовослужбовцем з українців Донщини став Андрій Гречко. Народився Андрій Гречко 1903-го року в селі Голодаївці Таганрізької округи, в українській селянській сім’ї. Бідність батька Антона та суспільні негаразди тодішнього життя, змусили юного Андрія податися до загонів більшовиків, в лавах яких в роки Громадянської війни в Росії він воював проти донських козаків та знищував незалежність Кубанської Народної Республіки. Щасливо розвивалася військова кар’єра Андрія Гречка в радянській системі. Він закінчив кавалерійську школу, Військову академію імені Фрунзе і Військову академію Генерального штабу. 1939-го року брав участь в радянському поході на Західну Білорусь, радянсько-німецьку війну зустрів у званні підполковника Генерального штабу. На фронті командував кавалерійською дивізією, корпусом, оперативною групою військ, кількома арміями, був заступником командуючого військами 1-го Українського фронту. Бойова путь Андрія Гречка на війні була майже цілком пов’язана з Україною – зі своїми військами він спочатку відступав з Правобережжя на Лівобережжя, Слобожанщину, Донбас і Кубань, а потім визволяв від німців Кубань і Східну Слобожанщину, Полісся, Поділля, Буковину і Галичину, закінчив війну в Чехословаччині (за що згодом став Героєм ЧССР). Свій бойовий шлях в Україні описав у мемуарах «Битва за Кавказ», «Звільнення Києва», «Через Карпати».

Розквіт військової кар’єри Гречка прийшовся на післявоєнні роки, коли він командував Київським військовим округом та Групою радянських окупаційних військ у Німеччині, де жорстоко приборкав народне повстання 1953-го року. Цей «подвиг» підніс Андрія Гречка ще вище – він став Маршалом Радянського Союзу, першим заступником Міністра оборони СРСР, головнокомандуючим сухопутними військами країни та об’єднаними збройними силами держав – учасників Варшавського договору. У 1958-му і 1973-му роках отримав звання Героя Радянського Союзу, з квітня 1967-го до самої смерті у 1976-му – міністр оборони СРСР. Керування збройними силами радянської держави Андрієм Гречком припали на роки найбільшого розквіту СРСР, з його смертю поступово почався і занепад комуністичної імперії. Поховали Гречка у кремлівській стіні, там де знаходиться прах і інших комуністичних владарів Росії.
-
Міністр оборони СРСР Андрій Гречко.
-
Міністр оборони СРСР Андрій Гречко.

Пов’язані були з Донщиною і останні роки життя Олексія Береста, Героя України, того самого, що встановив червоне знамено на даху берлінського Рейхстагу під час штурму німецької столиці радянськими військами 30 квітня 1945-го року. Народився Олексій Берест 1921-го року в селі Горяйстівцях на Сумщині, в бідняцькій сім’ї, в якій було шістнадцятеро дітей. Під час Голодомору загинули його батьки, і він залишився сиротою, разом з вісьмома братами і сестрами. Брав участь у радянсько-фінській війні, а потім у війні з німцями. Під час штурму Рейхстагу командир полка Зінченко відправив двох сержантів, Єгорова і Кантарію, встановити радянський прапор над будинком німецького парламенту. Командиром групи призначено лейтенанта Береста. «Якщо щось трапиться з Єгоровим і Кантарією, Берест дійде обов'язково», - сказав командир полка. Але вся слава встановлення прапора дісталася двом сержантам – росіянину і грузину, що було з успіхом обігране сталінською пропагандою (перший представник панівної нації СРСР, другий – земляк Сталіна). Українцю Бересту в цій створеній штучно схемі місця не знайшлося.

Повертаючись з фронту додому Берест захворів на тиф, і потрапив у шпиталь до Ростова, де познайомився з медсестрою Людмилою, яка стала його жінкою. Жила молода родина в українському Неклинівському районі Донщини, де Олексій працював начальником відділу кінофікації, але був заарештований та засуджений за розтрату. Повернувшись із таборів, працював простим робітником у Ростові, на заводі «Ростсільмаш». В родині Берестів народилося двоє дітей, а згодом з’явився й онук Олексій. Вечором 3 листопада 1970-го року, повертаючись з онуком з дитячого садка, Олексій Берест врятував маленьку дівчинку, яка дивом не потрапила під колеса електрички, загинувши при цьому сам. Було йому 49 років.

Поховали Олексія Береста у Ростові, на кладовищі масиву Олександрівка. В Радянському Союзі про його подвиг не згадували, бо перебування у таборах було зовсім не до смаку радянській пропаганді. Відновив справедливість щодо Олексія Береста тільки український Президент Віктор Ющенко, нагородивши Береста посмертно званням Героя України 2005-го року. Олексій Берест не був громадянином незалежної України, що передбачено Статутом про присвоєння цього звання, тому коли злочинець Янукович заборонив зватися Героями України Степану Бандері і Роману Шухевичу на цій підставі, певна дискусія виникла і навколо імені Олексія Береста, але Героєм України він все ж залишився. Під час Другої Світової війни Берест, Бандера і Шухевич воювали у різних таборах, але те, що всі вони щиро любили Україну, безперечно. Щастям Береста стало те, що на нього не тиснула всією своєю вагою імперська російська пропаганда, яка вимагала від Януковича, аби вороги Росії ставали і ворогами незалежної України.

Українська держава бажала перепоховати прах Береста в Україні, на київському пагорбі Слави, але родина Героя на це згоди не дала. Зараз могилою Олексія Береста, над якою встановлений невеличкий пам’ятник, піклується українське консульство в Ростові-на-Дону, а також взяли шефство учні середньої школи №7 імені Олексія Береста міста Ростова та місцева українська діаспора. Могила та пам'ятник знаходяться у пристойному вигляді.

Фотографічних свідоцтв подвигу Олексія Береста, Єгорова і Кантарії не залишилося, адже природно, що фотографа, як і будь-яку іншу зайву людину, на таке важливе та небезпечне воєнне завдання, з собою не брали. Фронтовий кореспондент Євген Халдей зробив своє відоме у світі фото тільки 2 травня 1945-го року, вже після остаточного здобуття Рейхстагу. Це фото є цілком постановочним, навіть зображені на ньому зовсім інші люди, які насправді участі в штурмі Рейхстагу не брали. На жаль, таке фальшування пронизувало наскрізь усю радянську систему.
-
Постановочна фотографія Євгена Халдея.
-
Постановочна фотографія Євгена Халдея.
Категорія: Мої статті | Додав: vik (02.04.2014)
Переглядів: 167 | Коментарі: 1 | Теги: Українці Донщини у боротьбі з нацис | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [194]
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0